Сайт міста Буськ

Буськ – одне з найдавніших міст України. Перші згадки про нього є в знаменитій «Повісті временних літ». В пізніших літописах місто фігурує під назвами Бужськ, Бузьк. Бужеськ, Буско, Бусько та ін. Ця назва може походити від назви річки (Західний Буг), на якому воно розташоване. З часом україномовну вимову назву почала витісняти польськомовна (Буск). З іншого боку, ще з давньослов’янських часів свою назву Буськ міг отримати від племені бужан, які заселяли саме цю територію. В народі популярне пояснення назви від діалектних назв лелек – бузьок, бузько. Саме лелека зображена на сучасному гербі Буська. Довкола міста численні річки і рівчаки, завдяки цьому в XVIII–XIX ст. його неофіційно називали Галицькою Венецією. Магдебурзьке право Буську було надано 1411 р. і з тих пір він став офіційно вважатися містом.

Давня історія Буська овіяна легендами. За однією з них вояки князя Давида Ігоровича блукали поміж непрохідних боліт, лелека допоміг вийти подорожуючим на сухий острівець. На цьому місті князь і заклав своє місто. Схожу оповідь в своїй праці вмістив перший дослідник Буська Антоній Шнайдер. Хоча ці легенди скептики і піддають сумнівам, однак лелека, як символ міста походить щонайпізніше з часів Середньовіччя, а, отже, нерозривно пов’язаний з долею Буська.

Численні археологічні знахідки датують знайдені залишки жител і побутові речі VIII–XIII ст. В найраніший зафіксований період місто могло бути осідком бужан. Щодо часу VI-VII ст., то на рівні гіпотези існує припущення, що тут могли проживати дуліби. М. Грушевський назву племені бужан виводить від міста Бужськ.

З 1100 р. Бужськ був центром удільного князівства. Руські князі тут були до 1462 р., коли місто було захоплене польськими військами. На зміну князівству прийшло Бузьке воєводство.

Статус воєводського, а надалі старостинського центру давав Буську беззаперечні переваги поміж інших містечок. Вже в XV ст. місто стає вагомим торгівельним і ремісничим центром Галичини і Волині. З XVI ст. тут відома папірня, саме в ті часи цей промисел тільки зароджувався. На буському папері друкував книги Іван Федоров. Звичайно, місто вже на цей момент мало хорошу фортифікаційну систему.

Часи занепаду для Буська настали за австрійського панування. Найперш, це було спричинено тим, що місто втратило статус вільного торгівельного міста. Повільне відродження відбулося за польських часів.

В радянські часи Буськ якось оминула індустріалізація, місто за характером промисловості було радше схоже на село. Незначимість міста в народному господарстві Львівщини підтверджує той факт, що в 1963-1966 рр. взагалі був ліквідований Буський район.

Найвідоміший уродженець Буська – Євген Петрушевич. Євген Омелянович народився в сім’ї греко-католицького священника. Є. О. Петрушевич зробив колосальний вклад в розбудову української державності, був президентом Західно-Української Народної Республіки.

В Буську є кілька цінних архітектурних пам’яток. В першу чергу це дві давні (1642 р. і 1702 р.) дерев’яні церкви. Обидві святині побудовані в традиційному галицькому стилі сакральної архітектури.

Авторство буського костелу св. Станіслава приписують Б. Меретину. Храм кілька разів суттєво перебудований після пожеж в ХІХ ст.

В самому центрі Буська розташований родинне гніздо графів Бадені. Палац побудований 1810 р. в класичному стилі. Зовні споруда досить проста, головний фасад увінчаний портиком. З боку парку фасад прикрашений псевдоризалітами, на всю довжину будівлі тут вишуканий балкон. До палацу прилягає парк ім. І. Франка – це частина, закладеного біля маєтку Бадені в XVII ст. садово-паркового ансамблю.

Буська ратуша наймолодша з таких споруд в Україні. Її було побудовано в 1999 р. на одній з міських площ, годинник встановлено через два роки потому. Буська ратуша має цікаве архітектурне вирішення башти та коминів, виконаних у формі невеличких башточок. В ратуші розміщено різноманітні міські установи.