Сайт міста Болехів

Місто Болехів лежить біля підніжжя Сколівських Бескидів. Раніше це були два села – Болехів Руський та Волоський. Під 1371 р. місто зафіксоване вже як Болехів Волоський. Історики схиляются до думки, що слово Болехів утворилось від слів  «волох» та «волоський». Раніше цим словом позначали чужинців, а також він пізніше став узагальненим для романських народів і в першу чергу румунів. Поруч з цим існують інші версії походження назви. Так, болоховниками називали колись мисливців на тварин. Не слід відкидати, що найменування поселення могло утворитись від імені Болеслав і скорочених його форм Болек-Болех. В польських текстах місто також інколи згадується як Олехів. Оскільки багато міст на Україні отримали свої назви від давньослов’янських імен, тому з Болеховом могла бути така ж ситуація. Міські права Болехову надано 1371 р.

Швидше за все Болехів був закладений волохами ще за часів Галицько-Волнської держави. Довгий час розвиток міста був пов’язаний із солеварінням. В 1546 р. Амалія Гросовська, яка володіла тоді Болеховом побудувала першу промислову жупу. Подбала дідичка не лише про власну економічну вигоду, але й про оборону міста звівши укріплення. Міські фортифікації одначе не встояли перед нападом татар в 1562 р.

Наступний власник Болехова Микола Гедзинський розвивав соляний промисел містечка. Він також долучився до побудови двох римо-католицьких храмів в Болехові. Найцікавіше, що один костел звели для шляхти, а інший – для посполитого, тобто простого польського населення.

До першого поділу Речі Посполитої місто відігравало роль важливого транзитного пункту у торгівлі на Закарпаття і далі до Словаччини, Угорщини та Румунії. Поруч з торгівлею в Болехові розвивались ремесла. Також тут стояла військова оборона.

За Австро-Угорської держави Болехів втрачає свій статус, бідніє і перетворюється на пересічне галицьке містечко. Солеварна промисловість була монополізована повністю державою. Пожвавлювали життя в містечку німці, які заклали тут два поселення – Колонію та Новий Вавилон.

Активізується розвиток Болехова вже наприкінці ХІХ ст. Тоді було прокладено через місто залізницю зі Стрия до Станиславова. В  місті існувало декілька промислових підприємств: миловарня, цегельня, фабрика оцту та інші. Вже на той момент Болехів був майже повністю єврейським містечком.

В 1944-1964 рр. Болехів був центром району, після його ліквідації містечко з прилеглими селами увійшли до складу Долинського району. В 1993 р. було утворено Болехівську міську раду, до якої входять  11 сіл 6 сільських ряд. Слід сказати, що деякі села досить віддалені від Болехова, до с. Козаківки, наприклад, 18 км.

В центрі Болехова височіє ратуша, в якій розташована  Міська Рада. Її будівництво було розпочато ще в XVIII ст., а закінчено вже в 40-х роках наступного. Будівля має на рівні третього поверху годинник з циферблатом на 4 сторони світу. Завершує ратушу гостроверхий дах зі шпилем. Над дахом фігурні башточки. Неподалік ратуші в центральній частині міста збереглася стара довоєнна забудова, вражає своєю красою вілла Кляйнберґа

Солеварний промисел Болехова, який існував століттями не витримав непростих часів переходу  України на ринкову економіку і закрився. Виробничі цехи колишнього виробничого гіганта зараз стоять пусткою і руйнуються. Тим не менше споруди заводу – цікава архітектурна пам’ятка промислового будівництва.

Болехів увійшов у світову літературу. Про своє рідне місто написав книгу «Загублені: Пошук шести із шести мільйонів» болехівський єврей Даніель Мендельсон. Вона стала світовим бестеллером і її перекладено на 10 мов світу.

Ще один видатний єврей, уродженець  Болехова - Бер Біркенталь. Відомий  завдяки двом своїм книгам спогадів про диспут з франкістами.

В Болехові понад 30 років прожила Наталя Кобринська. Життя місцевого люду надихнуло її на написання низки літературних творів. В будинку письменниці, який зберігся до цих пір гостювали О. Кобилянська, М. Павлик, І. Франко та інші відомі люди.