Сайт міста Жидачів

Одне з найдревніших міст Львівщини – Жидачів. Перша згадка про нього датується ще 1164 р. За свою багатовікову історію Жидачів мав 25 варіантів своєї назви, найбільш часто вживалися такі: Удеч, Зудеч, Зудачів, Сідачів, Судачів. Відомий дослідник галицької топоніміки М. Худаш схиляється до думки, що первісна назва міста була Зудеч. За його спостереженнями не було в карпатському і прикарпатському регіоні назв, щоб починалися з «Уд». Вживання назви Удеч у деяких історичних документах пояснює помилкою якогось ранішого писця. Питання походження назви Жидачева лишається дискусійним. Є версія, що місто заклав половець Зудич і від його імені воно отримало назву Зудичев. Менш ймовірна версія походження назви від румунського слова «жудечу», що перекладається як «суддя» або «право». Сучасні дослідники назву Жидачева пов’язують із українським словом «жид», тобто єврей.

Поблизу теперішнього Жидачева річка Стрий робить чималий вигин, в околицях – декілька озер і ліси. В цих краях здавна водилося багато риби і звірини. Завдяки цьому перші люди заселяли територію сучасного міста і околиць ще 20 000 р. тому.

В давньоруську пору існувало городище, що тепер прийнято називати Зудичев. Воно розташовувалося на околиці теперішнього Жидачева, на правому березі річки Стрий під горою Базиївкою. Місто складалося з укріпленого і неукріпленого поселень. Вже в той час воно було значним ремісничим та торгівельним центром Галичини, лежало на сухопутних і водних шляхах. Свідченням неабиякого розвитку Зудичева є той факт, що тут була мурована церква Св. Миколи.

В порівнянні з іншими містами Галичини Жидачів досить рано отримав Магдебурзьке право – в 1393 р. Надалі, в 1435 р. місто стає повітовим центром Львівської землі Руського воєводства. В цей час стає центром торгівлі сіллю.

Поблизу Жидачева 17 жовтня 1676 р. відбулася вирішальна битва між Яном ІІІ Собєським і турками. Підсумком місячного протистояння стала мирна угода, завдяки якій було визволено 12 000 полонених, яких турки взяли в ясир. З нагоди цієї події в жидачівському костелі відбулося урочисте богослужіння.

Ще до середини ХІХ ст. Жидачів мав головним чином дерев’яна забудову, тому й часто потерпав від пожеж. Ситуація змінилася після 60-х рр., коли більшість урядових споруд стали мурованими. 1889 р. через місто пролягла залізниця Ходорів-Стрий.

Напередодні Другої світової війни в Жидачеві проживало близько 4000 жителів, діяли: цегельня, електростанція, кузня, дрібні приватні промислові підприємства і майстерні. Населення міста зазнало великих втрат під час Другої світової від розстрілів євреїв та переселення українців і поляків в перші радянські роки.

З 1945 р. було розпочато будівництво Жидачівського целюлозно-паперового комбінату. В радянський час це було одне з найбільших і найпотужніших підприємств Львівщини. В 1999 р. комбінат був на грані банкрутства, але завдяки продуманій політиці команди менеджерів підприємство вдалося зберегти і вдихнути в нього нове життя.

Найвідоміший уродженець Жидачева – Юліян-Юрій Дорош. Він був одним із зачинателів української національної фотографії, піонером українського художнього кіно. В 1938 р. Юліян-Юрій Дорош зняв перший український повнометражний фільм «До добра і краси».

Жидачівська церква Св. Воскресіння володіє святинею національного значення – Жидачівською Орантою. Ікона була намальована 1406 р. ієромонахом Веніяміном та передана до василіянського монастиря. Ікона – унікальна пам’ятка українського середньовічного мистецтва, вважається чудотворною.

Мурований костел у Жидачеві один з найстаріших на Львівщині. Його побудова датується 1577 р. Собою являє масивну будівлю з прямокутною навою та добудованим п’ятигранним вівтарем. Споруда має діагональні контрафорси з кожного рогу. Стиль побудови можна визначити як пізню готику. Костел має певні риси схожості з кафедральним римо-католицьким храмом Кам’янця-Подільського.