Сайт міста Радехів

Місто і районний центр Радехів лежить на межі Галичини і Волині. Назву міста пояснюють легенди і офіційна наука. Місцевий люд оповідає, що Радехів отримав своє ім’я від словосполучення «радо ховатися». Місто оточували високі очерети і в них люди рятувалися під час татарських навал. Більш ймовірне походження назви від одного із слов’янських імен: Радослав, Радолюб, Радомир, Радосвіт і т. д.. Статус міста Радехів має з 1752 р.

Археологічні знахідки підтверджують, що на території теперішнього Радехова вже в ХІ-ХІІ ст. існувало село. Як воно називалося невідомо, під сучасною назвою поселення фіксується з 1472 р.

Кілька століть Радехів лишався селом, малозахищеним від нападів. Розвиток поселення почався, коли ним почав володіти граф Вільгельм Мієр. Він домігся аби Радехів отримав магдебурзьке право і цим самим перейшов до розряду міст. Пожвавили життя регулярні ярмарки. Мієр зробив Радехів центром своєї магнетерії, побудував тут розкішний палац з оранжереєю. Подбав граф і про духовні потреби тутешніх католиків, побудувавши їм костел.

Від Мієрів Радехів успадкували Бадені – відомі і заможні галицькі землевласники і підприємці. Маючи добрий хист до господарської справи, вони доклали зусиль до подальшого розвитку міста. Станіслав Мартин Бадені перетворив Радехів у квітучий сад, вже наприкінці ХІХ ст. тут були всюди розкішні газони. Маючи неабиякі зв’язки в урядових колах, він домігся аби Радехів став центром повіту. Його ж стараннями було побудовано залізницю зі Львова. Син Станіслава Бадені, також Станіслав, збудував в Радехові електростанцію.

Графи Бадені вивели на галицький ринок продукцію радехівського пивзаводу, що почав працювати з 1887 р. Підприємство пережило війну і успішно працювало у радянський час. Непродумана політика керівництва пивзаводу в 2000-х роках призвела до того, що він перестав функціонувати.

В 1912 р. у Радехові було закінчено будівництво Народного Дому та урочисто його відчинено Він став центром національного життя українства, тут діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар», народна та промислова школи.

Радехів дав Україні багато славних синів і дочок: медика Ярослава Ганіткевича, співака та композитора Ігоря Білозіра, письменника Теодора Микитина, історика Всеволода Іськіва та багато інших.

Доктор медичних наук, професор Ярослав Ганіткевич став першим істориком української медицини. Він завше стояв на позиціях української національної медичної науки, під час викладацької роботи у Львівському та Івано-Франківському медичних інститутах проводив свої лекції винятково рідною мовою. На початку 90-х Ярослав Ганіткевич долучився до відновлення Наукового товариства ім. Шевченка та організував Лікарську секцію при ньому.

Біля витоків сучасної української естрадної пісні стояв Ігор Білозір. Перші твори композитора виконувалися ще шкільним ансамблем, а в 14-річному віці він вже записувався на студії у Львові. Був керівником і солістом знаменитого ансамблю «Ватра». 8 травня 2000 р. Ігор Білозір був жорстоко побитий у Львові та невдовзі помер.