Сайт міста Дрогобич

Друге за кількістю населення місто Львівщини – Дрогобич. Тут проживає майже 80 000 жителів. Воно в числі перших на Передкарпатті отримало Магдебурзьке право, сталося це ще в далекому 1422 р. Найпопулярніша легенда про походження назви міста пов’язана з поселенням Бич, яке розташовувалося на горі Тептюж. В ньому проживали скотарі, які свою худобу випасали за допомогою бичів (батогів). Одного разу місто спалили татарські ординці. Вцілілі мешканці заклали нове поселення, яке почали називати Другий Бич. З часом назва трансформувалася в Дрогобич. За іншою версією давніше існувало якесь село на березі Побуку (тепер річка Серет). Його жителі й дали назву селу новоселів, яке виникло з протилежного боку. Відоме також село Губичі (Губич), звідси Дрогобич почали називати Другі Губичі. Можливо, що назва міста утворилася від імені Дорогобит. Навколо міста раніше були драговини, які могли також йому дати ім’я.

Виникнення Дрогобича відносять ще до XI ст. Вперше під назвою Другабець воно згадується у Воскресенському літописі. Вже на той момент місто було центром видубутку солі і центром торгівлі нею в Галичині. Давній промисел містян в наступні століття знайшов своє відображення на міському гербі, тут зображено соляні топки (жупи). Технологія видубутку солі була досить проста, у великих чанах випаровували ропу.

В давні часи Дрогобич був добре укріпленим містом із замком, одначе до наших днів жодна із фортифікаційних споруд не збереглася. Епоха Середньовіччя в житті міста відзначається його стрімким розвитком, цьому сприяв отриманий статус «вільного королівського міста». Тут діють численні цехи (ковальський, слюсарський, ткацький), але найбільший розквіт має солеваріння (45 жуп). Поруч з цим відбувався і духовний розквіт Дрогобича, відомо, що при церкві Воздвиження діяло православне братство, а в 1775 р. тут відкрито українську гімназію.

За Австрійських часів Дрогобич окрім центру солеваріння перетворюється ще й на перше місто в Галичині з видубутку і переробки нафти. Вже в 1814 р. Й. Геккель заклав тут примітивне нафтоперегінне виробництво. Ця галузь з плином часу настільки добре розвинулася, тому місто разом з сусіднім Бориславом давали 90 % всієї нафти Галичини. Пізніше, вже в польські часи через Дрогобич проліг нафтогін.

Стрімкий розвиток міста приваблював іноземних інвесторів. Вони тут охоче будували ошатні кам’яниці, де розміщувалися численні готелі, ресторації та магазини. Дрогобич набув рис європейського міста, тут переплелися різноманітні архітектурні стилі і віяння.

Великих руйнувань і людських втрат Дрогобич зазнав під час Другої світової війни. З багаточисленною єврейської громади вціліло близько 500 осіб. Більшість з них були врятовані завдяки українцям і полякам, які їх переховували з ризиком для власного життя.

В радянський час в 1940 р. і з 1944 по травень 1959 р. існувала Дрогобицька область. В цей період в місті було розширено існуючі заводи та побудовані нові. Провідними галузями міста на сучасному етапі є нафтова і машинобудівна.

Славне місто дало світові сотні видатних особистостей. Тут проживали і творили Юрій Дрогобич (Котермак), Кирило Устиянович, Іван Франко, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Бруно Шульц та інші.

Юрій Дрогобич народився в сім’ї солевара. Був філософом, астрономом, астрологом, став першим українським доктором медицини. Він – перший український автор друкованої праці «Прогностична оцінка поточного 1483 року» (латинською мовою). Серед учнів Юрія Дрогобича був видатний астроном Миколай Коперник.

Народився у Дрогобичі та майже все своє життя прожив і тут же загинув Бруно Шульц – визначний польський письменник єврейського походження. Вся його творчість просякнута враженнями від рідного міста.

Дрогобич багатий на архітектурні пам’ятки. Найвизначніші з них: дерев’яні церква Святого Юра із дзвіницею та церква Воздвиження Чесного Хреста також із дзвіницею, мурована церква Святої Трійці, мурований костел Св. Варфоломія з дзвіницею-вежею, хоральна синагога. В місті зберігся комплекс будівель солеварні, який датується XIIІ-XX ст. та шпіхлір (житниця) 1778 р.