Сайт селища Рожнятів

Рожнятів – одне з найстаріших поселень Прикарпаття, центр однойменного району. Перша відома його назва – Старе Село. Вже вона красномовно свідчить про поважний вік містечка.  Існують різні версії походження теперішньої назви. За однією сюди прибували різні люди у пошуках кращого життя і тут селилися. Деякі легенди оповідають про кровопролитню різню між українцями і татарами  яка мала тут місце. Нарешті, існує прізвище Рожнятовський, від якого місто могло отримати своє ім’я. Але могло бути і навпаки. Від 1940 р. Рожнятів має статус селища міського типу.

Рожнятів, як поселення виник приблизно в XII ст., або й ще раніше. Десь в ХІІІ-XV ст. в містечку було побудовано добре укріплений замок. Природні особливості ландшафту підсилили викопаними ровами. Про цей замок відомо небагато. Очевидно, що він міг бути зруйнованим під час одного з татарських набігів. Від міста та до села Батина вели два підземні ходи. Під час національно-визвольної боротьби Богдана Хмельницького козаки оточили замок, в якому ховалась шляхта із своїми цінностями. Перелякані шляхтичі покинули своє майно та втекли до Батина. В середині XVІІІ ст. замок був відбудований під магнатський палац графом Скарбеком, який став дідичем містечка.

Великих майнових і людських втрат Рожнятову завдавали напади татар. Попри те, що Рожнятів був містечком, тут проживало чимало селян. Власники містечка змушували їх відробляти панщину та сплачувати податки. Як і всюди на Прикарапатті рожнятівці вступали до опришківських загонів та грабували панські маєтки. Розвиток містечка прискорився з отриманням Рожнятовом дозволу на проведення ярмарків і торгів.

Промисловий розвиток Рожнятова розпочався з 1782 р., коли тут запрацювала жупа. На солеварні працювало лише 8 робітників. В 1811 р. граф Скарбек відкрив чималий, як на ті часи ткацький цех. В наступні десятиліття в Рожнятові з’явилося декілька малих підприємств: млин, цегельня, горілчарня та броварня. Всі ці заводи і фабрики належали до маєтку графа Скарбека.

На початку ХХ ст. Рожнятів перетворився на затишне містечко. В центрі був красивий став, на якому існував пляж для відпочинку влітку. На  Ринку тулилися крамнички, в яких торгували місцеві євреї.

Не надто змінилося життя Рожнятова і за Польщі. Дещо покращилося культурне життя. Існувала читальня, діяли різноманітні, польські, українські та єврейські товариства. На все місто існувала лише одна загальноосвітня школа.

Хоча й Друга світова завдала Рожнятову чималих руйнувань, але досить швидко всі промислові підприємства відновили свою роботу. Головну увагу було звернуто на лісову промисловість, оскільки будівельних матеріалів з деревини потребував індустріальний Донбас. В Рожнятові в перші роки радянської влади також запрацював сирзавод. Ідея створення колгоспу спочатку не мала особливого успіху, до нього вступило лише декілька родин, переважно з числа місцевої бідноти, яка ще в  польський час симпатизувала КПЗУ. Пізніше, під примусом і з залякувннями колгосп створити вдалося.

Найцікавіша архітектурна пам’ятка Рожнятова – палац Скарбека. Хоча споруда й втратила свою високу вежу, але без сумніву лишається досить привабливою місцевою атракцією. Споруда має риси ренесансного стилю. Зараз в цій будівлі знаходиться відділок поліції. Довкола палацу частково збереглися рештки стін від середньовічного рожнятівського замку.

В Рожнятові народилися видатні майстри пера і художнього слова. Перша з них – Ірина Левинська. Народилася в учительські родині, дитинство маленької Іринки минало в сусідній Долині. Тривалий час письменниця проживала в Чернівцях, де тісно спілкувалась з Ольгою Кобилянською. З 1936 р. і до кінця життя Ірина Омелянівна проживала в Бухаресті.  Головним чином писала прозові твори, а також вірші.

Ще одна письменниця, уроджениця Рожнятов,а Дарія Рихтицька з Мельниковичів. Писати поезію почала вже в зрілому віці, друкувалася в діаспорній періодиці. Її поезія  - поєднання героїчного з ліричним.