Сайт міста Калуш

Калуш – одне з найбільших міст Прикарпатття, значний промисловий центр. Воно лежить на перетині важливих міжнародних шляхів до Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії. Щодо походження назви Калуша існує 5 версій. Мовознавці та історики пов’язують його зі слов’янськими іменами Калигор або Калимир. На думку Е. Рудницької-Фіри найменування міста прийшло із Сілезії, де слово «calus» означає вид сови. Петро Драгомирецький в свою чергу схиляється до давньослов’янського походження назви, але виводить його від слова «калюжа». Ця версія видається досить переконливою, оскільки підкріплюється народною легендою. Тутешній люд оповідає, що на міських вулицях, коли вони ще не були бруковані, після дощів чи таненню снігу утворювалися великі калюжі, які довго не сходили. Калуш міг отримати свою назву і від слова «kaluš», яке в турецькій мові означає табір. Нарешті, досить часто назву міста пов’язують з покладами калійних солей. Магдебурзьке право Калушу було надано 1549 р.

Очевидно, що Калуш існував як поселення ще в XII-XIII ст. В тогочасних письмових джерелах місто не згадується, але воно позначене на мапах цього періоду. Регулярно Калуш в давніх актах фігурує з XV ст.

Активний розвиток Калуща почався з 1533 р., коли містечко стало центром староства. На той момент в ньому вже існувала  жупа, в якій варили сіль. Завдяки отриманню самоврядування за Магдебурзьким устроєм в Калуші пожвавилась торгівля, двічі на рік відбувалися великі ярмарки.

В часи Середньовіччя Калуш був  важливим елементом в оборонній системі Прикарпатті. Тут існував добре укріплений замок. В міській топоніміці Калуша досі збереглися назви вулиць, які вказують на тутешній замок. Однак він не завжди рятував містян від нападів татар. Декілька разів Калуш був ними сплюндрований і пограбований.

В наступні століття Калуш розвивається як промисловий центр. Спочатку тут працюють дрібні ремісничі цехи з виготовлення поташу, селітри та видобутку солі. В 1804 р. в місті виникло перше підприємство, яке використовувало виробничі технології. Ще за декілька років брати Фельчинські заснували ливарню дзвонів. На дзвонарську продукцію був шалений попит, покупці були навіть із США.

На базі існуючих ще з ХІХ-ХХ ст. підприємств  в Калуші за часів СРСР було створено великі хімічні комбінати. З одного боку з’явилися тисячі нових робочих місць, а з іншого це призвело до того, що вся навколишня територія опинилася на межі екологічної катастрофи. Тоді ж до складу міста було включено села Бані, Загір’я та  промислову колонію Новий  Калуш.

Попри те, що в радянський час при забудові Калуша не надто зважали на історичні будівлі, наразі в місті збереглося 45 пам’яток архітектури. Найстаріша будівля датується XVII-XVIII ст., це житловий будинок.

Побудову парафіяльного костелу Св. Валентина датують 1841-1845 рр. Храм було зведено на невеликому пагорбі неподалік від руської церкви. Костелмає неоготичні риси, єдиний аналог такої римо-католицької святині на Україні є лише в Глинній Наварії.  В  радянський час в костелі був спортзал, зараз він використовується за призначенням.

З давніх будівель в Калуші також збереглося декілька церков, Народний Дім, будинок «Сокола», приміщення школи ХІХ ст. та синагога

Калуш місце народження письменників Ю. Іздрика, А. Онишка, В. Галущука, художників М. Гаталевича, О. Костів, В. Голубєва, співака І. Рубчака. В місті також народилися відомі правники та історики. В сім’ї чеха та угорки 5 листопада 1810 р. народився Францішек Смолька. Після закінчення правничого відділу Львівського університету займався адвокатською практикою, брав активну участь в громадсько-політичному житті Галичини. Був батьком Станіслава Смольки – відомого польського історика.

В с. Підгірках, яке влилося до Калуша народився художник та краєзнавець Григорій Смольський. Як митець найбільшої слави здобув завдяки численним пейзажним полотнам Галичини і Бойківщини. Його твори є в багатьох музеях. Григорій Степанович написав низку статей про митців Прикарпаття, художню культуру краю. Впродовж багатьох років збирав матеріали про опришків та написав повість «Олекса Довбуш».