День пам’яті жертв голодоморів.

Щороку четверта субота листопада – день великого суму та скорботи для всіх українців. Ця пам’ятна дата має нагадувати про жахливі події, пов’язані з геноцидом, вчиненим стосовно українського народу. Цей, сповнений скорботи день, названо Днем пам’яті жертв Голодоморів, які мали місце в 1921-1923 рр., 1932-1933рр. та 1946-1947 рр. Найтрагічнішим та найжахливішим за наслідками став масовий голод 1932-1933 рр. Відомо, що за цей період від голоду, штучно та планомірно впровадженим в життя верхівкою радянської влади, загинуло понад 7 мільйонів осіб. Загиблі вшановуються хвилиною мовчання, а по всій країні проходить захід під назвою «Свічка пам’яті».
Факти Голодоморів, спричинених радянською владою на чолі з Й.Сталіним, визнані цілеспрямованим геноцидом української нації як на національному, так і на міжнародному рівні. Тоталітарний радянський режим планомірно винищував український народ, про що свідчать численні історичні докази.
Рішення про запровадження національного свята під назвою «День пам’яті жертв голодоморів» було прийнято 26 листопада 1998 року, коли Президент України Л.Кучма підписав постанову про впровадження скорботного дня. Після цього його назва змінювалася три рази: два рази Л.Кучмою та один раз В.Ющенком. Сьогодні офіційно пам’ятний день називають «Днем пам’яті жертв голодоморів».
За своєю чисельністю українська нація займала друге місце в Радянському Союзі та поступалася тільки кількості росіян. Проте любов до свободи, багатий культурно-історичний спадок та самобутні традиції виокремлювали Україну на фоні інших республік, що входили до складу СРСР.
Національно-визвольний рух, незалежне селянство, інтелігенція, зрощена на європейських цінностях, не сприймали ані влади комуністів, ані їхньої політики. Супротив був настільки сильним та яскравим, що верхівкою радянської влади було прийняте рішення: «Знищити!».
Знищити політичну націю, яка прагнула свободи та незалежності від тоталітарного режиму. І знищувати вирішили голодом.
У 1933 році, відразу після цих страшних подій, озвучувались різноманітні числа. Одні дослідники говорили про 1,8 мільйонів загиблих, коли інші стверджували, що кількість жертв досягає 10 мільйонів.
Згідно з підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень Національної Академії Наук України, число втрат сягнуло майже 4-х мільйонів осіб. Планове знищення людей також привело до дефіциту народжуваності, який склав 600 тисяч осіб.
Великою була смертність серед неповнолітнього населення України. Так, восени 1933 року, кількість дітей в школах зменшилась на дві третини. 1933 рік став для України справжньою катастрофою національного масштабу, наслідки якої відчуваються і в наші дні.
Вся інформація стосовно голоду в Україні спеціально замовчувалася. Офіційно було прийнято вважати, що не було ніякого голоду.
Наявність Голодомору замовчувалася до кінця 80-х років 20 століття.
Незважаючи на титанічні зусилля приховати від міжнародної спільноти ті жахіття, яких зазнало населення України з боку радянської влади, правда вийшла назовні. В Україну приїздили журналісти з Заходу, тому публікації про Голодомор виходили в Німеччині, Великобританії, Франції, Бельгії, США.
Західна Україна, яка на той час не входила до складу УРСР, вела активну діяльність з порятунку українців, що жили під радянською владою. Митрополит Андрей Шептицький був серед організаторів допомоги постраждалим .
Завдяки активній діяльності і зусиллям громадських діячів про ситуацію в Україні дізналися у світі. Але допомога, запропонована міжнародним товариством Червоного Хреста голодуючим українцям, була відкинута москвою.
Суспільство було глибоко зворушене штучним голодом, жертвами якого стали мільйони людей. Очевидці подій не переставали розповідати про жахливий злочин тоталітарного режиму. Так, одна за одною з’являлися окремі публікації та цілі книги, присвячені темі Голодомору. Серед них «Залізна доба Росії» В.Г.Чемберліна, «Марія» У.Самчука, «Жовтий князь» В.Барки, статті Гарета Джонса.
В 1984 р. в США створюється спеціальна Комісія, яка розслідувала події Голодомору за словами очевидців та прийшла до висновку, що щодо українського народу було вчинено геноцид. Під впливом зовнішніх факторів керівництво Радянського Союзу у 1988 р. було вимушене визнати факт створення штучного голодомору.
День пам’яті жертв голодомору важливий для кожного українця незалежно від статі, віку та соціального стану. Масові та жорстокі дії геноциду стали відповіддю радянської влади на прагнення до свободи та незалежності.
Штучно організований голод був покликаний придушити голос незгідних з рішеннями тоталітарного режиму. І у той час коли тисячі тонн зерна відправлялися за кордон, а картопля гнила у вагонах просто неба, мільйони гинули від голоду.